Крізь скло пляшок з-під „Оболоні”
Я бачу дівчину: долоні
Пливуть, як дим, – над головами,
І рухи сповнені омани,
І зваби – вади..

Вона літає цілувати
Наспіви лицарської лютні.
А за вікном – майдан безлюдний,
Садиби, Богом позабуті,
Шибки забиті, кволі люди.

Вона танцює, наче мріє –
Метелик плаття майоріє –
Себе у щастя загортає,
Легке, як шовк, що із Китаю,
Час тягне, хвилю зволікає,
Хвилину останню годує, гойдає…

Мелодія стихне. Закінчиться струм.
Темрява. Сум.