О сайте

ПОЗА РАКОМ

Дата 20 марта 2010

Поза раком,
Без сумніву, -
Хвилююче
Пікантна.
Ти задкуєш,
Настромлюєшся
На мій стрижень.
Твоя гладенька дупа
І вигнута спина
З тонким дротиком
Хребта –
То є лампочка
У моїх руках,
Яку я вкручую
У патрон
Твоєї голови.
Дупа рожевіє,
І я відчуваю,
Як в тобі жевріє,
Розгорається
Вогник.
Але я не бачу
Твоїх очей.
Цікаво було б
Ввібрати
Поглядом:
Яка ти
З того боку,
Коли знаєш,
Що не видно
Виразу твого
Обличча,
Бо відчуваю –
Ти хижа.
Поза сумнівом.

Рубрика: Поцілунки часу - поєзія | Нет комментариев »

Метки: вірш, волнующий, дупа, Поза раком, попка, секс, смак, українська поєзія

ШАПКОЮ СТРІХА СПЛИВАЄ В ТУМАНІ

Дата 16 марта 2010

Шапкою стріха спливає в тумані.
Коні іржуть, і вусаті кумани
Входять до хати – чемно, в поклоні.
Гріє степняк біля грубки долоні:
- Чи віддасте Ви, хозяїне, доню?
Кинув на лаву срібла казан:
- Буде у стані. Я так сказав.

Пестує вітер волосся руде -
Вершник дівчисько притис до грудей.

Рубрика: Поцілунки часу - поєзія | Нет комментариев »

Метки: вірш, весілля, стих дочке, українська поєзія, Украина

ДОДОМУ, ДО МАМИ

Дата 15 марта 2010

І вулиця теж доживає вдовою.
Помер її вітер. Було це давно.
Зростає мовчання крізь хвіртку травою.
І чути , як дихає час у вікно.

Не блисне, забула старенька бруківка
Той тупіт дитячий. Не пурхає сміх
На щірих і світлих акацій верхівках.
____
-Мамо, добридень! Ну, як Ви самі?

Рубрика: Поцілунки часу - поєзія | Нет комментариев »

Метки: вірш, зустріч, мамо, разлука, стих для мамы, українська поєзія

СІВЕРСЬКЕ ВИДІННЯ

Дата 15 марта 2010

Опудало хурделиці притисло
Тайнопису рядки собі під ребра –
Відкритий зошит, де штрихами, стисло
(Бо так багато виплекати треба)
Малює дійсність птах над хуторами,
Скриплять вози, отроковиця рани
Все промиває буйному бійцю,
І сніг вкриває давнину оцю.
Коли крикливих родичів хурали
Змінили наголос та ковдру потягнули
Степів, яких ніколи не орали,
Сармацький дим бентежив наші скаули.

Рубрика: Поцілунки часу - поєзія | Нет комментариев »

Метки: вірш, українська поєзія

ПІСЛЯ РОЗРИВУ

Дата 15 марта 2010

Ніч прогризли у небі щури.
Шурхотіли так боляче. Вранці
Мутне світло з тієї діри
Било в скроню. Під черепом бранці –
Мертві думи на хвилях гойдались.
Оком, наче гачком, хоч і мляво та вдало
Підчепив: із-за рогу будинка
Йшла в майбутнє засмучена жінка.

Раптом, наче тюльпанів бутони,
Коли свіжість проноситься степом,
Загойдались у грі її стегна,
Наче ляпас останній. На спомин.

Рубрика: Поцілунки часу - поєзія | Нет комментариев »

Метки: вірш, жінка, ранок, українська поєзія